До Дня видимості трансгендерних людей ми запросили член_кинь української транс*спільноти поділитися, чому видимість є важливою частиною їх життя
ТРАНС*ЛЮДИ ВСЮДИ
Мені важливо бути видимим, аби суспільство, врешті, засвоїло, що бути транс* - це нормально. Аби перестало загострювати увагу, поширювати міфи різного ступеню мракобісності. Можливо, багато хто так чи інакше мав справу с т*персонами, на роботі, в навчальному закладі, магазині, поліклініці, у компанії, десь іще, просто про це не знав. І світ не гепнув, небо на землю не впало, катастрофи не сталося. Ми - не якась екзотична дивина, ми такі ж самі живі люди, дві руки, дві ноги, голова. Живемо, працюємо, відпочиваємо, їздимо у тому ж самому транспорті.

Тарік, він, інженер, 34 роки, транс*чоловік
Для мене важливо бути видимою тому, що люди не зрозуміють та не приймуть того чого не бачать і того чого не знають.

Камілія, він/вона, небінарна персона
.
Для мене важливо бути видимим, тому що я себе не бачу серед гендерних ролей, придуманих суспільством.

Плакса, він, небінарна персона
Моя видимість - це не прохання про толерантність інших чи iнструмент вирiшення проблем. Моя видимiсть - це радикальна позицiя свободи й гордостi за свій вибір.

Фріц, він, транс*чоловік
Мені важливо бути видимим тому, що жодне право ще не було здобуте мовчанням

Максимільєн, він, транс*чоловік
Неможливо вирішити проблеми, поки їх ніхто не бачить. Видимість робить нас сильнішими.

Ян, він, транс*чоловік
Для мене важливо бути видимим, адже моя гендерна ідентичність є частиною мене. Я знаходився у тіні декілька років, вдаючи з себе людину, що нічим не відрізняється від оточуючих. Майже ніхто з колег і нових знайомих не знали, що я - транс*персона. Спочатку я відчував себе спокійно, тому що можна було видихнути і нікому нічого не доводити більше, не відстоювати себе і своє ім'я щоденно. Проте з плином часу я дедалі сильніше відчував, що спілкування з людьми не може бути близьким і щирим, доки я приховую величезну частину свого життєвого досвіду. І що я не можу знати насправді, як до мене ставиться людина, доки я ховаю себе за ґрати. Так само як і суспільство не може знати, що ми не якісь міфічні істоти, що "захопили" Захід і зрідка з'являються в сюжетах на телеканалах, а що ми такі ж люди, ми серед них і ми також робимо свій внесок у життя країни та суспільства.

Лев, він, транс*чоловік
Мені важливо бути видимим тому що розширення поняття норми зробить моє і чужі життя безпечнішими і комфортнішими.

Леонід, він, андрогін, транс*чоловік
Мені часто казали, що будучи "таким" я не зможу нормально жити. Не знайду роботу, не заведу друзів, не знайду кохання і взагалі помру самотнім з голкою в п'ятій точці.
Я довго приховував те, ким я дійсно є і одного разу зрозумів, що роблячи це я залишаюсь самотнім в душі.
Поміркувавши про те, що незалежно від того, ховаюсь я чи ні, я - самотній, я вирішив ризикнути і розповів про себе. Таким чином виявилось, що навколо мене незліченна кількість людей, які готові мене прийняти та які люблять мене за те, що я просто є в їхньому житті.
Для мене важливо бути видимим, тому що я на своєму прикладі хочу показати людям, що вони можуть бути собою і не боятися бути відторгнутими.

Сальвадор, він, транс*чоловік
Мені важливо бути видимим тому що:
1. Замовчування теми гендерної ідентичності людини сприяє викривленому ставленню до всіх представників Транс*спільноти, і поширенню стереотипних поглядів, таким чином відбираючи в людей право на самовираження.
2. Кожен, хто насмілюється відкрито визнати свою належність до Транс*спільноти наражається на небезпеку, погрози, вуличні напади, переслідування та цькування з боку переважної більшості населення. Замовчування випадків психологічного і фізичного насилля є поки що незмінною частиною нашої дійсності. І це потребує змін. Кожна транс*людина має право бути собою та не боятись за власне життя і безпеку своїх рідних. Мені важливо знати, що я перебуваю в безпеці, незалежно від моєї гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, зовнішнього вигляду, та ін.

3. Нестача лікарів, які адекватно ставляться до небінарних людей. Зараз досить проблематично отримати якісну медичну допомогу, оскільки мало лікарів мають необхідну інформацію про роботу з транс*персонами. Часто доводиться натикатися на різку негативну реакцію, відмову надати допомогу та інші прояви дискримінації. Або ж, банальну розгубленість і недостатню поінформованість навіть у толерантно налаштованих медичних працівників. На мою думку, необхідно розповідати медикам хто такі трансгендерні люди, як вести з нами діалог і т.д.
Я не хочу уникати лікарів і боятися звернутися по медичну допомогу. Для цього необхідно припинити робити вигляд, що такі люди як я не є частиною суспільства.
4. Діти. Одна з найбільш вразливих категорій населення, що піддається дискримінації з боку педагогів, однолітків, а найгірше - власної родини. Це можна було б змінити, якби проводились бесіди з вчителями й вихователями в дитячих садочках, оскільки їхнє завдання оберігати дитину за яку вони відповідають. Натомість вчителі не усвідомлюють наскільки легко нашкодити небінарній дитині різким словом, відмовою називати її обраним ім'ям та вживати правильні займенники. І самі часто проявляють агресію щодо дітей та підлітків, які відрізняються від інших, замість того щоб захищати їх і блокувати напади та знущання однолітків. Що стосується ситуацій у родинах, мені пощастило. Мене прийняли, хоча й не одразу і не всі. Але багато кому доводиться страждати від побоїв, заборони на прояви своєї ідентичності, страху що рідні люди виженуть з дому і покинуть напризволяще, дізнавшись про гендерну ідентичність своїх дітей/онуків/братів/сестер і т.д. До того ж, існує серйозний ризик що дитина, яка мусить відкинути свою ідентичність боячись відторгнення з боку суспільства, буде зростати в пригніченому емоційному стані, що з часом може перерости в серйозну депресію і навіть закінчитись самогубством. Про це знаю з власного досвіду, оскільки в мене була спроба суїциду в підлітковому віці і більш ніж п'ятирічної тривалості депресія на фоні гендерної дисфорії.
5. Складність процедури переходу є серйозною проблемою для тих, хто не може сприймати власне тіло, доки не наблизить його до бажаного ідеалу, а також воліє отримати документи які відповідають самовідчуттю людини. Незважаючи на зміни в законодавстві, перехід лишається важкодоступним і виснажливим процесом. На мою думку, принизливо намагатися добитися щоб тобі поставили діагноз у психіатра. Без якого, на жаль, легально неможливо ні добитися операційного втручання, ні змінити документи. А вдало розшукати психіатра, який з розумінням поставиться до подібної проблеми і не вимагатиме при цьому хабар, практично неможливо. Тому далеко не всім вдається розпочати цей процес. Що ускладнює можливість будувати соціальні зв'язки, контактувати з іншими людьми, навчатися та працювати. За рахунок невідповідності документів та зовнішності. Доступність переходу на законодавчому та фінансовому рівні є прямою потребою для багатьох транс*людей і особисто для мене.
Загалом, незліченні недоліки невидимості можна перераховувати безкінечно. Назване вище мною - лише крихітна часточка труднощів, які доводиться проживати трансгендерним та небінарним людям. Я певен, що ця тема має обов'язково бути освітлена. Від цього залежить доля не кількох десятків, а мільйонів людей у всьому світі, зокрема в Україні. І ми заслуговуємо на покращення рівня життя. На створення умов для захисту і дотримання наших прав. На світ і країну вільні від дискримінації та утисків.
Я заслуговую бути вільним у всіх своїх проявах.
Мені важливо бути видимим.

Ейдан, він, транс*чоловік
Я хочу бути видимою для того, щоб мене перестали сприймати як екзотичну секс-іграшку.

Настя, вона, транс*дівчина
Made on
Tilda