"Обстежувалась у Обласній психіатричній лікарні м. Запоріжжя для отримання Ф64 по МКБ10 (заміна документів на жіночі, легальний перехід тощо). Зауважу, сама я не вважаю трансексуальність захворюванням. Моє тіло — мій вибір. Але Україна думає інакше. Після двох тижнів обстеження мій лікар (Клерфон Віталій Євгенович) запросив мене на кафедру для подальшого обстеження. Було страшно, але я наважилась. Прийшла, заходжу — ціла кімната людей. Перше, що робить Чугунов Вадим Віталійович, це мовить якийсь дурний жарт про мій ніс та змушує мене зняти маску, попри те, що кімната дуже тісна, а людей багато. Далі питають, чи вважаю я зміну статі захворюванням. Я кажу: "Звичайно ж, ні. Згідно з APA (Американська асоціація психотерапевтів) це не є хворобою чи відхиленням". На цю фразу у Чугунова залились очі кров'ю та він просто "вибухнув". І це тільки перші хвилини обстеження, а у завідувача кафедри вже словесне нетримання - все йому ці американці не до вподоби, все йому вони не люди і т.д.
"Точні дати звернення до лікарів, на жаль, не зможу назвати, так як при постійній депресії втрачається відчуття часу. Власне, в такому стані я і звернулася, відразу після закінчення коледжу, в запорізький ПНД за допомогою і довідкою f64, щоб мати можливість почати ЗГТ. Лікар-психіатр Давид Рувимович (прізвища не пам'ятаю) сказав що допоможе, але спочатку мене потрібно вивести зі стану гострої депресії. Я погодилася. протягом двох-трьох місяців мене тримали на транквілізаторах і нейролептиках, попутно щосили намагалися знайти у мене ознаки шизофренії (безуспішно). Весь цей час лікар поводився цілком коректно, відвертої трансфобії з його боку на свою адресу я не чула, на відміну від психологів, до яких він мене направляв. у якийсь момент він сказав, що йому потрібно поговорити з моєю мамою і розповісти їй про мене (хоч я і була до того моменту повнолітньою). я була в такому поганому стані і так сподівалася на отримання довідки, що погодилася. В результаті, коли лікар аутив мене моїй мамі, я сиділа за дверима в темному коридорі на межі нервового зриву. Мама вийшла з кабінету приголомшена. Потім мене відвели до іншого психіатра, сказавши, що потрібна консультація більш досвідченого колеги на кафедрі. Мене привели до якогось дуже старенького лікаря, який сказав мені роздягнутися і довго розглядав мої геніталії, після чого оголосив,
"Все було влітку того року, у мене був профогляд і мене направили до психотерапевта як на плановий огляд. Ну, по запису я до нього потрапив і сильно пошкодував, що саме до нього. Він попросив розповісти про своє життя. Я розповів, що займаюся музикою, люблю гуляти і малювати, хочу займатися масажем і багато іншого і тут почалося найцікавіше: він почав задавати питання про моє особисте життя, ну а я відповідав чесно. Першим питанням прилетіло - з ким я себе відчуваю щасливішим? Я відповів, що з чоловіком. Потім він запитав, хотів би я дітей? Я відповів, що звичайно хочу, адже без них нікуди. Наступне питання: а яку дитину, рідну чи всиновлену? Я відповів, що для мене це не має значення. Після багатьох подібних питань він говорить: "... Данило, а
Мілослава, Запоріжжя
Марія, Запоріжжя
Ден, Запоріжжя

"А ви думали, вам тут дадуть Ф64?"

Через що доводиться проходити трансгендерним людям при зверненні до державних структур з метою визнання їх ідентичності? Ми публікуємо історії трьох транс*персон, які виявили бажання поділитися своїм досвідом.
Ну добре. Рухаємось далі, хоча вже на цьому моменті все стало ясно - якщо людина не шанує таку авторитетну спілку, то на його рішення мені має бути байдуже. Кажу йому про моїх подруг зі штатів, котрі досягли успіху ставши дівчатами. Горить у Чугунова ще сильніше. Обзиває, лає моїх подруг зі штатів. Це мене образило. Йдемо далі. Мені ставлять асистенти різні запитання - у яку я вбиральню ходжу, як я пісяю тощо. Цікавіше нічого не можна спитати? Можна. Чугунов питає чи був контакт мого обличчя зі статевими органами хлопців, на що я сказала - ні. Незаймана (з власної волі). Йоу! У Чугунова не закінчується приступ сказу. Вже здається, що він скоро почне плюватись на мене. Обличчя явно червоніє у пана. Я кажу, що Ф64 мені необхідно для зміни паперів. Він мені кричить - "Не дам вам уродовать своє тєло!" Не розумію, про що йде мова. Навпаки, я гадаю, що я стану значно вродливіша після цих корекцій. Усіляко намагався образити мене та засмутити. В кінці сказав таку фразу: "Признаков транссексуализма не ВЬІЯВЛЕНО". Факт, що я уявляла себе дівчинкою з 12 років його не цікавив. Коли виходила, асистент мене запитав: "А ви думали, вам тут дадуть Ф64? Ви ж знали, що тут не видають таке". Взагалі-то зобов'язані дати по закону. Я вірю у людську гідність. Вірила, що дадуть Ф64. Тепер я шукаю спосіб отримати дівочі документи, бо проблеми на роботі, проблеми в універі. Якщо юридично я хлопець - ніякий зовнішній вигляд не дасть мені права називатись дівчиною.
що недорозвиненості він не бачить, а отже і підстави для видачі довідки також немає. Через нетривалий час і кілька зустрічей Давид Рувимович оголосив, що не дасть мені довідки і взагалі він вважає, цитата: "Ой, ти просто розбалуваний". З усіма розбитими надіями і в ще більш розбитому стані я пішла з ПНД і більше не поверталася, знаючи що мені не допоможуть. (PS через пару-трійку років Давид Рувимович зателефонував мені на мобільний і заявив: "Як ти? Я не хочу щоб ти залишався один.") Через якийсь час після ПНД, знову зібравши залишки сил, я звернулася до іншого психіатра в запорізький наркодиспансер з тими ж цілями - лікування депресії і довідка f64. На жаль, ні імені, ні прізвища лікаря я не пам'ятаю. В результаті мене закрили в наркодиспансері без права виходу. Випустити мене міг тільки мене психіатр, що спостерігав за мною. А далі все знову пішло по колу - транквілізатори, безперервні спроби знайти шизофренію, абсолютна байдужість на прохання про допомогу, на почуття і психологічне здоров'я. Тут лікар виявився відверто трансфобним і навіть отримував задоволення від страждання оточуючих. Щодня на прийомах все, що я йому говорила, і все, що відчувала, висміювалось і знецінювалося. Щодня він з легкістю знущався. Щодня він мені говорив, що я не маю права просити оточуючих сприймати мене як дівчину. Одного разу він сказав, що некрофілія і гендерна дисфорія це, по суті, одне і те ж і "усі ви божевільні". При цьому кожного дня нагадував, що доля довідки в його руках. Так я провела за гратами наркодиспансеру приблизно місяць, після чого психіатр зібрав комісію з трьох осіб і сказав, що нічого мені не дасть, але все-таки виписує. Більше я до запорозьких психіатрів не зверталася і донині потребую допомоги. "
ким ти себе почуваєш в житті, ким тобі бути комфортніше?" Ну, я відповів, що мені комфортно бути як хлопцем, так і дівчиною, коли я захочу (бігендер). Він сказав "Добре "і додав до цього питання: "... Якщо вже ти відчуваєш себе і чоловіком і жінкою, то ти повинен знати свою орієнтацію?" Я відповів, що я пансексуал і панромантик. Після декількох хвилин мовчання він щось почав писати в мед. книзі. І тут полетіли мені загрози: "Данило, дивись, якщо ти відчуваєш себе дівчиною, то чому б тобі не відрізати твій член? Адже він тобі не потрібен. Я думаю, що я зможу про це домовитися зі знайомим хірургом, тим паче безкоштовно, зауваж, а не як в приватних лікарнях ". Я відповів, що не маю наміру відрізати свій член і буду жити таким, який я є, і з якого дива він буде мені давати такі рекомендації? На це питання він мені відповів: "... Данило, послухай, я розумію що ти молодий, шукаєш себе... Давай я допоможу знайти тобі себе десь в іншому руслі, допоможу стати нормальним і усвідомленим, а не любити хлопців. Або ж просто вивезу тебе і ми навіть заздалегідь вириємо яму, і ти просто залишишся там, щоб ніхто не знав про тебе?" На це питання я не відповів, бо вибіг з кабінету заплаканим і скривдженим, тепер нізащо не піду в цю лікарню. "
Made on
Tilda