top of page

Аутизм, трансгендерність і травма війни: досвіди на перетині (частина перша)

12 грудня 2023 р.

Передмова


Тема психологічної травми та її наслідків зараз особливо актуальна – зокрема, через вплив війни. Про це пишуть статті, проводять дискусії, різні державні служби, громадські організації та волонтерські ініціативи ведуть просвітницьку роботу і допомагають тим, хто переживає симптоми гострої травми та ПТСР. Однак є тема, яка майже повністю лишається поза увагою – а саме, як впливає цей та інші травматичні досвіди на нейровідмінних людей, зокрема, на аутист_ок. Що таке «аутистична травма»? Як вона перетинається із травмою війни, яку переживає зараз практично все населення України, а також українці, які отримали тимчасовий прихисток закордоном? Які нюанси додаються, якщо мова йде про аутичних транс* людей? І саме цій невидимій темі присвячена наша серія статей, що включає в себе три взаємопов’язані частини. 


Перша частина, яку ми публікуємо сьогодні, має на меті пояснити, що таке аутистична травма, що в неї спільного з посттравматичним стресом, чим є аутичні мелтдауни – а також, і це надзвичайно важливо – як можна допомогти собі та іншим у цьому стані. 


Друга частина, яка вийде наступного тижня, буде присвячена ситуації та досвіду аутист_ок у контексті війни – як тих людей, які зараз знаходяться в Україні, так і тих, що перебувають закордоном.


Третя ж – яка має безпосередній стосунок до основної сфери діяльності Trans*Generation – буде спробою детально і на прикладах пояснити, як поєднання аутистичної травми, досвіду трансгендерності (теж зазвичай досить травматичного) та впливу війни створює унікальні виклики та складнощі для аутичних транс*людей. 


 

Ілюстрація: FRANZІSKА BАRCZYK

Що таке «аутистична травма» і що в неї спільного з посттравматичним стресом? 


В контексті аутизму деякі фахівці з ментального здоров’я та аутичні активіст_ки окремо виділяють категорію аутистичної травми. Суть у тому, що через особливості самого аутизму (складнощі у комунікації, сенсорну гіперчутливість, потребу дотримуватися чіткого розпорядку, перебувати у звичних середовищах тощо) ті подразники, які інші люди сприймають як незначні або взагалі не помічають, у багатьох аутист_ок викликають дуже сильний стрес. Повторюване та хронічне перебування аутичних людей під впливом цих подразників створює тригери і викликає у них особливий тип травматичного досвіду, який і називають іноді аутистичною травмою. 


Описана вище динаміка повторення тригерних ситуацій досить часто призводить до того, що називають посттравматичним стресом. Зазвичай, коли мова йде про ПТСР, то ми насамперед уявляємо людей, які пережили екстремальні катастрофічні досвіди – стихійне лихо, втрату дому та родини, групове зґвалтування, перебування в зоні бойових дій, тортури тощо. І подібних досвідів у багатьох українок та українців зараз, під час війни, нажаль вистачає. 


У випадку ж з аутистичною травмою механізм більше подібний до формування іншого типу посттравматичного стресового розладу — КПТСР (комплексного ПТСР). Цей розлад формується поступово, шляхом накопичення «дрібніших», не настільки глобальних, але постійно і систематично повторюваних травматичних досвідів протягом тривалого часу  нерідко з раннього дитинства або підліткового віку. 


У більшості випадків (майже всі з яких, на жаль, були досліджені на досвіді нейротипових людей) КПТСР розвивається у контексті систематичного психологічного, сексуального та / чи фізичного насильства в родині, булінгу, тривалого перебування в місцях несвободи (тюрмах, інтернатах, концтаборах, таборах для військовополонених), життя на окупованій території, не маючи змоги звідти виїхати тощо. 


Отже, по-перше, йдеться про систематичне повторення травматичних досвідів протягом тривалого часу, часто років і навіть десятиліть. 


А по-друге, в людини дуже мало або немає жодних шансів цих досвідів уникнути. Вони з тих чи інших причин не можуть втекти з цього місця чи ситуації. 


Довготривалість і систематичність травми часто призводить до того, що навіть якщо такі шанси з’являються, людина вже настільки виснажена та психологічно зламана своїми мучителями чи самою ситуацією, що вона не здатна побачити вихід і не вірить, що порятунок можливий. 


Типовий приклад:  Жінки, які страждають від сімейного насильства, але не йдуть від чоловіків аб’юзерів. Значною мірою це відбувається через цілком об’єктивні причини – відсутність іншого житла, низькі доходи, необхідність дбати про старших родичів тощо. Але вагому роль відіграє також емоційне виснаження та звикання до життя у цьому щоденному пеклі, яке ще й досить сильно нормалізоване суспільством, через що ці жінки часто не мають психологічних ресурсів, перспектив та мереж підтримки щоби щось змінити.  


Що спільного мають ці досвіди та їхні наслідки з аутистичною травмою?


У випадку з аутистичною травмою, ситуацій та подразників, що викликають повторюваний стрес та ретравматизацію, набагато більше, ніж у нейротипових людей. Ці ситуації та подразники не сприймаються як екстремальні і вони широко розповсюджені у звичному для всіх нас середовищі. Тобто ті досвіди, які спричиняють аутистичну травму, зазвичай не є травматичними для нейротипових людей. 


Це може бути необхідність перебувати щодня у багатолюдному та шумному приміщенні, блимання світла, гучні звуки, необхідність їхати до нового місця та незнайомої людини незвичним маршрутом, носити не дуже зручний і не надто приємний за текстурою одяг, їсти незвичну їжу тощо. Ці ситуації з багатьма аутичними людьми повторюються регулярно, для них вони травматичні, і кожна наступна підіймає на поверхню сильний емоційний стрес від безлічі пережитих раніше подібних моментів.


Через специфічні риси аутизму (особливо, якщо йдеться про невербальних аутичних людей, які часто мають обмежені можливості донести до оточення інформацію про свої потреби та емоції) чимало аутист_ок почуваються буквально «ув’язненими» у ситуації, коли вони змушені з дня на день, роками і десятиліттями, усе своє життя, терпіти дуже неприємні і травматичні для себе досвіди, невидимі для інших людей, які сприймають це як щось абсолютно нормальне і взагалі не помічають. 


Коли травматичні ситуації повторюються протягом тривалого часу, то часто навіть очікування чогось подібного (страх, що «це» знов станеться) починає викликати паніку і нагадувати про всі попередні відповідні випадки. Це може статися, коли ситуація чи місце нагадує людині про те, що траплялося в минулому, або якщо їй здається, що прямо зараз відбувається та сама послідовність подій, яка зазвичай призводить до тригерної ситуації. І в такому випадку людина може бурхливо відреагувати не тільки в процесі, а ще до того, як відбулося щось, що зазвичай викликає стрес.


Загалом же, у ситуації, коли суспільство та середовища дуже неінклюзивні, а про аутизм більше міфів та стереотипів, ніж адекватної інформації, чимало аутист_ок поступово починають вірити у те, що їхні особливості та проблеми ніхто і ніколи не зрозуміє, що ситуація ніколи не покращиться, і що їм доведеться провести все своє життя у в’язниці власної «інакшості», з якої немає виходу. 


До того ж, якщо йдеться про людину, яка більш-менш добре маскує свої аутичні риси та соціально адаптована, оточення часто буває схильне вдаватся до газлайтингу та знецінення її досвіду. Мовляв: «Та ну, ти все це собі вигадуєш, ніяка ти не аутист_ка! Ти просто трохи дивн_а, або прагнеш щоб тебе сприймали як «особлив_у і не таку як інші!» 


Це типовий випадок «невидимої інвалідності». Таке знецінення та нерозуміння створює відчуття самотності та безвиході, яке є однією з визначальних ознак і КПТСР, і аутистичної травми. 


І звісно, у найгіршому випадку ці два досвіди (аутистичної травми та КПТСР) можуть поєднуватися. Аутична людина, як і будь-яка інша, може зростати у дисфункціональній родині або в інтернаті, опинитися у в’язниці чи полоні, потерпати від булінгу – більше того, її аутичність робитиме її більш вразливою до загроз, присутніх у цих місцях та ситуаціях, та їхнього впливу на її психологічний стан та фізичну безпеку.


Аутистична травма і мелтдауни


Одним з проявів аутистичної травми у багатьох аутичних людей є мелтдаун. Це специфічна для аутизму реакція, яку людина не здатна контролювати чи зупинити.


Мелтдаун відбувається, коли стрес від повторюваних тригерних і травматичних досвідів чи сенсорного перевантаження накопичується настільки, що психіка аутичної людини не здатна більше це витримувати. У такі моменти організм виробляє колосальну кількість гормонів стресу і тому жодні спроби раціонально переконати іншу аутичну людину (чи себе самих), що насправді «все добре» і нічого страшного не відбувається, як правило, не допомагають, бо процес вже запустився на рівні біохімії мозку. 


У різних аутичних людей мелтдаун може проявлятися по-різному, але нерідко це дуже інтенсивна емоційна та поведінкова реакція. Наприклад: людина може кричати, плакати, падати на підлогу, битися головою об стіну, кидатися різними предметами, кусатися тощо. 


Для стороннього спостерігача така реакція виглядає неприємною, неадекватною, надмірною і навіть загрозливою. Оточення не розуміє, що ця «надмірна» реакція відбувається не тільки у відповідь на ту начебто «дрібницю», що сталася тут і зараз, а й на всі попередні подібні випадки. В результаті аутична людина переживає інтенсивний нервовий зрив – і плюс, на додачу до нього, все це часто супроводжується насмішками, звинуваченнями у «істеричності», а якщо це дитина чи підліток – то дуже часто і булінгом та фізичним насильством. 


Люди, які не розуміють специфіку аутизму, часто називають мелтдауни «істериками». При цьому вони думають, що такою поведінкою аутична людина намагається «чогось добитися». Вони сприймають мелтдаун як щось подібне до поведінки трирічної дитини, якій не купили морозиво чи іграшку, і вона тупає ніжками, волаючи на всю вулицю: «Мамо, купиииии!». 


Насправді ж, це зовсім різні процеси. Як ми вже писали вище, аутичний мелтдаун – це результат накопичення стресу та сенсорного перевантаження, а не намагання щось отримати від оточення чи привернути до себе увагу. 


Нейротиповим людям, схильним до раптових тривожних та посттравматичних стресових реакцій, таких як панік-атаки чи флешбеки, у таких станах іноді допомагають різні техніки «заземлення», дихальні вправи тощо. Для більшості аутичних людей у стані мелтдауну ці техніки, на жаль, переважно неефективні. 


Що робити, якщо аутична людина поряд з вами переживає мелтдаун?


  • Намагайтеся поводитися спокійно. Якщо ви самі почнете панікувати та метушитися, це може тільки погіршити стан людини, бо додаватиме кількість подразників.


  • Не робіть зауваження і тим більше не засуджуйте – у цей момент людина не здатна контролювати свою поведінку, це не її вибір.


  • Говоріть якомога менше. Людина вже й так перевантажена, їй буде складно сприймати і розуміти ваші слова.


  • Якщо ви перебуваєте в публічному просторі, старайтеся не звертати увагу на репліки інших людей, які досить часто бувають недоречними і відображають їхнє нерозуміння ситуації.


  • Дайте аутичній людині час на те, щоб пережити цей стан. Поступово мелтдаун закінчиться і людина заспокоїться.



Що робити, якщо ви аутист_ка і у вас стався мелтдаун?


  • Не засуджуйте і не звинувачуйте себе. Те, що сталося, не було вашим вибором і ви не мали над цим жодного контролю. Вам може бути дуже неприємно через те, як ви поводилися серед інших людей. Цілком ок подумати про те, що можна буде спробувати зробити, щоб уникнути подібного у майбутньому. Але почуття сорому та вини тут точно не допоможуть. Вони тільки підсилюють аутистичну травму та ваш рівень стресу. 


  • Дослідження свідчать, що аутичним людям треба більше часу, ніж нейротиповим, для того щоб заспокоїтися і відновити контроль над собою після стресового епізоду (зокрема, після мелтдауну). Важливо мати стратегію, яка допоможе вам під час фази «заспокоєння». Деяким аутичним людям після мелтдауну допомагає усамітнитися на певний час в кімнаті, де немає інших людей. Іншим допомагає слухання музики чи аудіокниг в навушниках. Ще інших заспокоюють обійми та інший фізичний контакт з близькими людьми, тваринами чи м’якими іграшками. Зрозумійте, що допомагає саме вам, і намагайтеся застосовувати ці стратегії одразу після мелтдауну.


  • Важливі для вас люди (наприклад, колеги по роботі чи друзі), які вперше стали свідками аутичного мелтдауну, можуть почуватися розгубленими і не знати, як реагувати. Коли ви заспокоїлися і маєте достатньо емоційних ресурсів, варто обговорити з ними цей досвід. Ви можете пояснити, що саме відбулося (і що це не мало стосунку до них особисто), а також поділитися статтями чи іншими ресурсами на цю тему. Також важливо розповісти, що варто робити (і чого робити не варто), якщо вони опиняються поряд з людиною у стані мелтдауну. Зокрема, як вони можуть допомогти вам особисто, якщо подібна ситуація повториться. 


  • Часто мелтдаун стається раптово. І коли він вже почався, зупинити його неможливо. Однак можна навчитися розпізнавати ранні ознаки наближення мелтдауну. Ви відчуваєте сильне емоційне виснаження? Ви знаходитеся у приміщенні чи ситуації, які викликають у вас інтенсивне сенсорне перевантаження? Ви почуваєтеся розгубленими і нездатними висловити свої почуття та потреби? Все це досить часто передує мелтдауну. І якщо згадавши і проаналізувавши попередній досвід вам вдалося розпізнати ці ознаки, ви можете спробувати зробити щось, щоб запобігти черговій кризі (наприклад, вийти з приміщення, яке викликає у вас сенсорне перевантаження чи піти з багатолюдного публічного заходу). Це не завше спрацьовує – і знову ж таки – це не ваша провина. Але іноді це якраз те, що треба, щоб вберегти вас від дуже неприємного та виснажливого досвіду. Ще одним лайфхаком може бути використання стіммінгу, коли ви почуваєтеся «на межі». Так, будь-де, включаючи публічні простори, начхавши на те, що вас намагалися відучити від цього все ваше життя.   



Які наслідки може мати аутистична травма? 


Дуже негативні, на жаль. Люди з явно вираженою аутистичною травмою часто страждають від емоційного виснаження, частих мелтдаунів, симптомів депресії, тривожності, соціальних фобій, залежностей від алкоголю та інших ПАВ і, на жаль, набагато частіше, ніж нейротипові люди, вчиняють спроби самогубства.


За словами Коннора Кернса, викладача психології в університеті Британської Колумбії у Ванкувері, Канада, дослідники, лікарі та психологи часто не помічають симптоми посттравматичних розладів у аутичних людей, або ж сприймають їх як прояви самого аутизму. Це відбувається почасти через необізнаність фахівців про особливості аутизму (лікарі не знають, що ці розлади у аутист_ок проявляються інакше, ніж у нейротипових людей), почасти через те, що багатьом аутичним людям буває складно пояснити лікарям, що саме з ними відбувається і чому. Це створює викривлену статистику і робить проблему невидимою. Донедавна вважалося, що ПТСР (і КПТСР) зустрічаються у менш ніж 3% аутичних людей, що виглядало абсурдно – адже це менше, ніж загалом серез нейротипового населення, незважаючи на набагато більшу уразливість групи до травматичних досвідів, булінгу та інших подій, які зазвичай спричиняють ці розлади. 


Отже, аутистична травма – це специфічний для аутизму травматичний досвід, який має багато спільного з комплексним посттравматичним розладом і може з ним поєднуватися в однієї людини. 


Деякі фахівці та активіст_ки вважають, що аутистична травма характерна у тій чи іншій мірі для майже всіх аутичних людей через особливості їхнього нейротипу та складнощі з цим пов’язані, але звісно ступінь її прояву та впливу на життя людини залежить від безлічі перемінних: від особливостей самої людини (адже аутизм – це спектр) до її соціального контексту – країни проживання (і наскільки там середовище інклюзивне до аутист_ок), ситуації в родині, наявності друзів та мереж підтримки, фінансової ситуації тощо.   


Протягом останніх кільков років низка дослідників серйозно зацікавилися цією темою, тож ми сподіваємося на статистику та аналіз, які матимуть більше стосунку до того, що відбувається насправді.


Джерела: 


  1. Jessica Penot (ліцензована психотерапевтка з Медісону, США, яка спеціалізується на психологічних травмах та РАС). At the Crossroads of Trauma and Autism. Psychology Today. July 28, 2022.

  2. Claire Jack Ph.D. (психотерапевтка та тренерка, яка спеціалізується на роботі з аутичними жінками. Доросла аутист_ка). Dealing With the Aftermath of an Autistic Meltdown. Psychology Today. October 23, 2020.

  3. Lauren Gravitz (журналістка). At the intersection of autism and trauma (SPECTRUM, September 26,  2018)


bottom of page